Гра - задоволення

Розвиток уяви й свідомості, що є суттєвою передумовою формування особистості малюка, припадає на ранній дитячий вік, для якого провідною є предметно-маніпулятивна діяльність дитини. Завдяки цьому вже з трьох років у дитини починає складатися власний творчий зміст діяльності...

Гра дітей-дошкільників, особливо якщо вона здійснюється за вміло­го керівництва педагогів-вихователів, сприяє розвиткові в них уяви, що дозволяє дітям вигадувати, а потім і реалізовувати задуми колективних та індивідуальних ігрових дій.

У молодшому дошкільному віці основним змістом гри є відтворен­ня предметних дій людей, які не спрямовані на партнера або на розви­ток сюжету. Головним змістом гри є стосунки між людьми. Молодший дошкільний вік — це вік максимального розквіту рольової гри. Тут дії виконуються вже не заради власне дії, а як спосіб регулювання соціально-рольовнх стосунків з однолітками. Введення сюжету та ігрової ролі значно підвищує можливості дитини в багатьох сферах психічного життя. Здійс­нюється моделювання різноманітних життєвих ситуацій з використанням предметних замінників і зовнішніх дій з ними.

У цьому виявляється спільний закон психічного розвитку: невідоме має бути представлене дитині та засвоєно нею в матеріалізованій формі, а для цього нові явища слід описати мовою доступних для дитини безпо­середніх ситуацій і дій. Таким чином дитина набуває здібності переклю­читися на щось інше, що виходить за вузьке коло її стосунків, є головним джерелом подальших новоутворень і лежить в основі розвитку особистості в дошкільному віці.

Ігрова діяльність не завжди організовується дитиною, а найчастіше задається їй дорослим. Дорослий вчить дитину грати, пояснює їй способи ігрових дій. Опановуючи техніку різних ігор за законами, характерними для засвоєння предметних маніпуляцій, що є провідними в цьому віці, дитина в спільній з однолітками діяльності узагальнює ці способи і переносить на інші ситуації. Тим самим гра набуває саморуху, стає формою власної твор­чості дитини і саме в цій своїй якості створює розвивальні ефекти.

Важливе значення в грі належить мові: саме через мову, що використо­вується спочатку в діалозі з однолітками, а потім і для керування власною поведінкою, дитина набуває першого досвіду саморегуляції власних дій. При цьому мотивом такої регуляції служить прагнення до спілкування з однолітками в грі, необхідність узгодження спільних дій, а засобом досяг­нення цієї мети виступає саме мова (зовнішня або внутрішня).

Завдяки використанню під час гри предметів, у тому числі й у символіч­ній функції (наприклад, палички як ложки) у дитини починає складатися внутрішній план дії. Це виявляється в тому, що дитина у своїх конкретних діях керується вже не лише і не стільки ситуацією, що сприймається без­посередньо, скільки загальним задумом гри та ігровими правилами, які наочно не представлені, а повністю знаходяться «в уяві».

Ігрова діяльність поступово просуває дитину-дошкільника у просторі та часі гри. У період з трьох до шести років малюк з допомогою дорослого опановує різні види індивідуальних і колективних ігор. Кожен вид ігрової діяльності по-своєму впливає на розвиток пізнавальної і творчої актив­ності, становлення дитячої особистості та її відносин зі світом, а також формування передумов навчальної діяльності як провідної діяльності наступного вікового періоду. Формування у дітей позиції суб'єкта ігрової діяльності передбачає використання покрокової педагогічної технології, що забезпечує наростання ігрової самостійності й творчості дітей. У міру дорослішання вихованців і оволодіння ними складними видами ігор, міняється ігрова позиція дорослого: він послідовно виступає як носій нового змісту ігор та ігрових умінь, партнер, координатор ігрових задумів дітей, спостерігач за іграми і помічник-консультант у разі виникнення ускладнень. Гнучка тактика керівництва дитячою ігровою діяльністю є од­нією з основних умов, що сприяють успішному і повному розкриттю бага­тющого виховного, розвивального, соціалізуючого й адаптуючого потен­ціалу гри.

Гра для дітей четвертого року життя — своєрідний «експериментальний майданчик» для знайомства з предметним і соціальним світом, випробу­вання себе і визначення меж своїх можливостей, реалізації індивідуальних потреб і здібностей.

Головними педагогічними завданнями-гри є:

       надання дітям допомоги в набутті ігрових умінь, збагаченні їхнього іг­рового досвіду;

       розширення дитячих уявлень про предмети, події та явища навколиш­нього світу, які потім можуть бути відображені в грі;

       заохочення ініціативи дітей під час розгортання індивідуальних, пар­них і колективних ігор;

       створення умов для прояву дітьми ігрової активності протягом дня.

Дітей 3-4 років цікавлять і захоплюють різноманітні ігри-експери-ментування зі спеціально призначеними для цього іграшками, нескладні сюжетні самодіяльні ігри. Дорослий пропонує різноманітні повчальні (автодидактичні, предметні, сюжетно-дидактичні, рухливі, музичні) і роз­важальні ігри (ігри-забави, розваги, окремі святково-карнавальні ігри). З допомогою вихователя діти засвоюють деякі народні ігри обрядового, тренінгового, розважального характеру тощо.

Під керівництвом дорослого і самостійно діти вчаться відображати в іграх нескладний сюжет, представлений у послідовних діях. Поступово гра стає не стільки сюжетно-відтворювальною, скільки сюжетно-рольо­вою.

Сюжетно-рольові ігри допомагають дітям засвоїти призначення і влас­тивості предметів; зрозуміти логіку простих життєвих ситуацій (годуємо ляльку обідом, купаємо ведмежа, йдемо в гості тощо). У таких іграх дитина висловлює свої емоції і почуття, що до певної міри дозволяє їй у реальному житті справлятися зі складними ситуаціями.

Важливо вчити дітей використовувати ігрові діалоги спочатку в пар­ній грі з вихователем, а потім з однолітками, заохочувати доброзичливе ставлення до партнера по грі. Якщо дитина відчуває ускладнення в спіл­куванні з іншими дітьми по ходу гри, вихователю краще залучати її до гри поступово: спочатку грає з дитиною сам, а потім уже пропонує гратися з іншими дітьми, враховуючи при цьому симпатії дитини, її індивідуальні особливості й ігрові інтереси.

Вихователеві бажано залучати дітей до спільних з ним ігор на теми навколишнього життя (життя сім'ї, дитячого садка, поїздка на транспорті), а також за сюжетами літературних творів (казки «Теремок», «Ріпка», «Марійка обідає» С. Капутікян, «Мій Ведмедик» 3. Александрової, «Айболить» К. Чуковського). Педагог формує уміння виконувати ігрові дії від­повідно до обраної ролі; заохочує ігрову самостійність та ініціативу, нама­гання дібрати атрибути для ролі й необхідний ігровий матеріал, позначати словом ігрові дії, пов'язані з роллю. Дорослий заохочує використання предметів-заміщувачів (паличка — градусник, кубик — мило), їх пошук і застосування у самодіяльних дитячих іграх. До кінця четвертого року життя можна організовувати режисерські ігри, в яких з допомогою іграшок розігруються ті чи інші ситуації.

Накопичення й збагачення ігрового досвіду дошкільників за підтримки вихователя відбувається в різних видах ігор. Так, з допомогою повчальних (дидактичних) ігор діти освоюють систему сенсорних еталонів, виконують відповідні до віку розумові завдання, пов'язані з порівнянням й аналізом форми, величини, кольору предметів, їх розташування в просторі тощо. Під час проведення ігор з дидактичними матеріалами діти вчаться діяти відповідно до простих ігрових правил, підкорятися черговості виконання дій у парах і в підгрупі.

ПРЕДМЕТНІ ІГРИ

У період адаптації, коли розставання зі звичним домашнім середовищем загальмовує всі психічні надбання малюка, саме предметна гра може
його зацікавити і заспокоїти. З іншого боку, діти, що не уміють грати
з предметами, вже в ранньому віці потрапляють до розряду «важких».
Нерідко вони відбирають іграшки в однолітків, хоча тут же їх кидають, їх
спілкування з дітьми і з дорослими порушено, і це не може не позначитися
на їх загальному психічному розвитку.                    

Бідність досвіду предметної гри призводить до того, що згодом ігрові дії виконуються, як заучені. Щоб діти навчилися грати з предметами, їм бажано пропонувати нові варіанти таких ігор:

1.     Перенесення предмета в інші місця або запрошення помилуватися ним на новому фоні. Потім його можна поставити на шафу, на стіл, на поличку, надягнути на ручку дверей, велосипеда, на вішалку, на ляль­кові меблі...

2.     Стимулювання незвичних шкірно-м'язових відчуттів з допомогою предмета: погладити ним дитину по плечу, скотити його з долоні дити­ни, заховати в рукаві, під сукню, встановити на нозі, на голові та разом подивитися, як предмет падає.

3.     Сполучення предмета з іншими: закрити його хусточкою або долонею, пов'язати на нього стрічку, заховати за фіранку, провезти на візку, покрутити на «каруселі» (підвішеній платівці), потрусити в коробці, погойдати на серветці, потягнути на смужці паперу.

4.     Використання предмета як живої істоти, словесні звернення до нього типу: «Ап! Зловили... Ку-ку! Ось він де!.. Ти куди покотився?.. Іди-іди, топ-топ... Поїхали!.. Ах ти, маленький!»

5.     Надання предметові незвичних функціональних значень, нових назв: «Це сумочка у тебе?» «Ах, який капелюх!» «Дивися, окуляри!» «Дай пряник покуштую».

6. Надання предметові рольових значень і сюжетні дії з ним, коли ґудзик,
наприклад, везуть на машині в гості, беруть його разом з дітьми гуляти;
кружок шукає свій будиночок (круглий отвір) або свою маму (велике
коло); кубик, як телевізор, «запрошує» переглянути мультфільм тощо.
Ігровим має бути і повсякденне спілкування з дітьми. Вихователь про-
понує дитині то пов'язати на іграшку бантик, то, як на санчатах, покатати
її на листочку, то кличе дітей покатати на «каруселі» свої барильця, кубики
або щось інше.

Проходячи повз дитину, що занудьгувала, вихователь може накрити іграшку: «Нема-нема, де ж вона?» — діти із захопленням шукають її, знахо­дять під хусточкою, папером або долонею. Потім вихователь ховає зайчика під фартух дитини, до її кишені, під комір: «Ку-ку, шукай зайчика». Дуже важливо, щоб дорослий дійсно грав при цьому. Якщо діяти в повчально-дисциплінарній манері, гра сходить нанівець.

Гра дає нові враження, викликає у дитини прагнення зайняти себе пізнавальною діяльністю з елементами винахідливості та створює ігрове ставлення до предметів. Наприклад, Наталка грається з лялькою, а вихова­тель питає: «Що лялечка їсть?» Дівчинка дивиться на предмет і невпевне­но проголошує: «Печиво». Потім швидко поправляє себе: «Яєчко». Дорос­лий із розумінням киває головою, а Наталка швидко бере ложку, б'є нею по яєчку, очищає його від шкаралупи, дме на нього, примовляючи: «Гаряче яєчко, треба, щоб охололо».

Особливістю використання дітьми раннього віку предметів-заміщувачів є їх гнучкість: один і той самий предмет, залежно від ігрової ситуації, може неодноразово змінювати своє призначення. Чим невизначенішою є функція предмета, тим вільніше дитина приписує йому те або інше зна­чення.

РУХЛИВІ ІГРИ

Дорослий заохочує дитину до самостійних ігор з елементарними прави­лами. Істотне значення у вихованні початкових вольових проявів і навичок довільної поведінки набуває використання рухливих ігор. Вони допома­гають дозувати рухову активність дітей протягом дня і включаються як до регламентованої (спеціально організовані заняття), так до вільної дитячої діяльності (прогулянки, розваги і свята, дозвілля). Такі ігри повинні бути нескладними, мати прості правила, тому що діти поки що не володіють здатністю подумки утримувати велику кількість правил і послідовність їх виконання. Тому вихователь організовує ігри, використовуючи одне-два правила, що вимагають одночасних і почергових дій (за сигналом вихова­теля): «Наздоженіть мене», «Квочка і курчата» тощо.

Вперед, назад, на місці!

У цій грі малята повинні уважно слухати і точно виконувати те, що їм говорить вихователь. Вона розвиває координацію рухів, загальну мотори­ку, увагу, відчуття рівноваги, мовлення. Гра дуже корисна для гіперактивних дітей, тому її можна проводити як у просторій групі, так і на свіжому повітрі.

Опис гри

1. Поясніть дітям команди: почувши слово «вперед!», діти повинні стри­бати на двох ногах уперед, «назад!» — на двох ногах назад. Таким же чином домовтеся і про інші команди, які означатимуть стрибки на місці, убік, на одній нозі, стрибки «жабкою» тощо.

2.     Потренуйтесь у виконанні кож­ної команди, не забувайте, що маленькі діти не можуть одночасно тримати в пам'яті багато команд, тому починайте гру з двох команд і поступово, коли діти опанують ці команди, запроваджуйте нові.

3.     Гучно й чітко вимовляйте команди і стежте, щоб діти правильно їх виконували.

4.     Пробуйте змінювати рухи все швидше й швидше, доки всі рухи не перетворяться на безладний веселий танок.

5.     Розпочніть гру заново, додавши нових команд.

Можна застосовувати різні спосо­би ходьби: великими кроками і дріб­ними, боком або задкуючи, підстри­буючи або не відриваючи ніг від землі, змінювати темп ходьби.

Якщо хтось із малюків не встигає або плутається, уповільніть темп гри або на якийсь час припиніть її.

Дітям дуже подобається імітувати рухи різних тварин. Наслідуючи тварин, діти не лише ознайомлюються з навколишнім світом, але і вчать­ся управляти своїм тілом, руками, ногами, головою, виконувати рухи за заздалегідь розказаними правилами.

Зоопарк

Ця гра спрямована на розвиток уяви, акторської майстерності дитини, уміння виражати власні емоції. Крім того, розвивається загальна мотори­ка. Гра сприяє набуттю дитиною необхідних навичок спілкування.

Для гри вам знадобляться книги з картинками про тварин, які пере­суваються по-особливому (наприклад, качка, жаба, краб, кенгуру, слон, кролик, морський котик, гусениця та інші).

Опис гри

1.     Візьміть книги про тварин а картинками, читаючи про тварину, пока­зуйте дітям картинки, розповідайте, як пересувається тварина.

2.     Опишіть і, якщо необхідно, покажіть, як ходить качка, повзе краб, гусениця або змія, стрибає кенгуру, кролик, тупає слон.

3.     Нехай діти намагаються зобразити рухи тих тварин, про яких ви їм читаєте.

4. Коли діти навчилися зображувати рухи тварин, їм можна запропонува­ти картинки з намальованими тваринами, і вони по черзі їх зображати­муть, а інші діти — відгадуватимуть, хто ж до них прийшов у гості.

Танок з шарфами

Для покращення настрою дітям можна запропонувати потанцювати з шарфами.

Гра спрямована на розвиток координації рухів, загальної моторики орієнтації в просторі. Крім того, вона сприяє встановленню позитивного емоційного фону в групі, розвиткові у дітей фантазії та уяви. Особливо корисною ця гра буде для дітей, які важко встановлюють контакти.

Для гри вам знадобляться шарфи з легкої тканини (по два шарфи для кожної дитини), прив'язані до довгих паличок (можна узяти олівці або китайські палички для їжі). Бажано, щоб шарфи були яскравими і не дуже довгими, для того щоб діти під час гри не заплутались у них і не впали.

Опис гри

Прив'яжіть один кінець кожного шарфа до палички.

Дайте дітям по одній паличці із прив'язаним на кінці шарфом у кожну руку. Запропонуйте спробувати помахати ними довкола себе.

Увімкніть музику, під яку діти зможуть танцювати.

Діти починають рухатися під музику, розмахуючи при цьому шарфами, які красиво звиваються і тріпочуть у повітрі.

 Можна вигадати танок з шарфами під улюблену музику дітей.

Під час гри вихователю потрібно стежити за тим, щоб діти не заплуту­валися в шарфах, учити їх керувати рухами власного тіла.

Салочки-доганялочки

Ця гра спрямована на виховання в дітей сміливості, здатності мобілізу­ватися й уникати небезпеки. Небезпека в даній грі уявна: діти не ловлять, а лише салять одне одного. Проте інколи і це може викликати хвилювання і боязнь малюків: одні завчасно втікають, інші, навпаки, ніби скам'янівши, не можуть зрушити з місця.

Уникнути цього допоможе лише зібраність й упевненість в собі, яка дозволить утекти вчасно від салочки. З часом дитина переконується, що вона може уникнути зустрічі із салочкою. Вона стає сміливішою й рішучі­шою. Допомагають їй, по-перше, просторова організація гри (смуга безпе­ки, куди не може заходити салочка) і, по-друге, підтримка інших учасників гри.

У цій грі всі діти (окрім салочки) діють однаково й одночасно, що не тільки полегшує зусилля дитини, але й приносить їй задоволення. Допома­гає також і схвалення дорослого, яке стосується всіх, хто не злякався.

Опис гри і прийоми її проведення

Ведучий креслить на землі коло (це «хата» для салочки). На відстані двох-трьох кроків від нього проводиться межа. Тут зупинятимуться діти, йдучи до салочки.

Дорослий кличе до себе дітей, просить їх узятися за руки й вишикува­тися в шеренгу спиною до межі. Разом з ведучим діти дружно крокують від межі з такими словами:

Ми веселії хлоп'ята,

Любим бігати й скакати.

А ну, спробуй наздогнати! {двічі)

Діти зупиняються, а ведучий проводить ще одну межу (це та межа, біля якої зупинятиметься салочка). Через два-три кроки від неї креслиться ще одна межа, за якою буде «хата» дітей, де можна сховатися від салочки. Між цими двома межами утворюється смуга безпеки.

Потім вибирається той, хто водить (салочка), який займає місце в колі, а решта дітей беруться за руки і шикуються в шеренгу біля свого будинку. Рухаючись тепер у напрямку до салочки, вони всі разом дружно крокують і повторюють з дорослим ті самі слова: «Ми веселії хлоп'ята...»

З останнім словом цього тексту (але не раніше) всі повертаються спи­ною до салочки і біжать до своєї «хати», а салочка прагне їх наздогнати. Якщо це їй вдається, то спіймана дитина йде в «хату» салочки, а гра триває. Якщо ні, то обирається нова салочка.

В кінці гри дорослий відзначає тих дітей, яких жодного разу ніхто не наздогнав, і тих салочок, які точно виконували правила гри.

Правила гри

1.     Йти до салочки сміливо, дружно, рівною шеренгою, тримаючись за руки й узгоджуючи свої кроки з кроками інших дітей.

2.     Бігти лише після того, як буде сказано останнє слово «наздогнати».

3.     Не ловити тих, хто навмисно уповільнює рух до «хати».

Поради ведучому

Основне правило гри (2) однаково стосується і салочки, і тих, хто від неї тікає. Поясніть дітям, що в цій грі всі вони сміливі, спритні й зовсім не бояться салочки. Зі всіма правилами гри слід познайомити дітей наочно.

Дуже важливо заздалегідь розрахувати відстань між однією й іншою межею, щоб діти мали достатній простір для бігу.

Наприкінці гри слід заохотити тих її учасників, хто дотримувався всіх правил.

Ходьба по мотузку

Запропонуєте дітям пройти по чарівному мотузочку. Цікаво, які сюр­призи чекають їх на цьому шляху?

Під час гри розвиваються відчуття рівноваги, координація рухів, загальна моторика, орієнтація в просторі, аналітичне мислення.

Опис гри

             1. Візьміть довгий мотузок.

2. Прокладіть його з одного кінця кімнати в інший, маршрут зробіть таким чином, щоб мотузок огинав різні перешкоди, проходив над або. під ними.

3.      Запропонуйте дітям по черзі пройти по мотузку. Можна додати казкову мотивацію мети мандрівки і перешкод на шляху.

4.      Нехай діти постараються не впасти, інакше доведеться розпочинати все спочатку.

Також пропонуються ігри на виконання різноманітних спільних рухів: ходьба, біг, підстрибування та ігри для розвитку тонких диференційованих рухів пальців і кисті рук.

ІГРИ-ЗАБАВИ

Друга половина дня перебування дитини в дитячому садку запов­нюється розважальною діяльністю ігрового характеру — іграми-забавами, іграми-розвагами, святково-карнавальними іграми тощо.

До проведення таких ігор часто залучаються персонажі лялькового театру і герої літературних творів, використовуються музичні іграшки. Поєднання виразного руху, художнього слова, музики, співу й елементів гри сприяє організації музично-ритмічних ігор, що театралізуються, допо­магає навчити простих ігор-драматизацій із цікавим і розумілим для дітей сюжетом.

Важливим для розвиваючих функцій гри є той факт, що в ній увага дитини спрямована не на результат дії, а на її процес і пов'язані з ним способи її здійснення. Так, забиваючи цвяхи, дитина украй нераціонально рухає молотком, вона зосереджена на предметі, а не на власних рухах; коли ж її прохають просто постукати молотком, нібито забиваючи цвяхи, то рухи дитини стають раціональнішими. Загальний розвиваючий зміст гри — її свобода від практичного результату — полягає в тому, що через мож­ливість орієнтування на способи, процес дій дитина вдосконалює свою здібність до довільного управління поведінкою.

Також важливою є можливість розкриття в грі змісту різних учинків для інших людей.

Так, проведення гри в дитячий садок і розігрування того, як малята будуть радіти, побачивши ігрову кімнату прибраною, і, навпаки, стануть засмученими, побачивши в ній безлад, дозволяє дитині пов'язати такі різнорідні явища, як, з одного боку, наявна ситуація - чиста або брудна кімната, з іншого — подальші реакції та дії інших людей.

Відтворений таким чином зміст повинен бути обов'язково закріплений емоційно. Пов'язані зі змістом емоції виступають психологічним механіз­мом регуляції дій. їх формування відбувається також під час гри. Отже, здібність до співчуття у дитини з'являється не сама по собі, не із закликів («А ну, співчувай!») і не з раціональної оцінки ситуації («Співчувати тут треба, тому що...»), а внаслідок складно організованої ігрової діяльності з урахуванням цілого ряду важливих психологічних нюансів.

Раціональна організація й динамічна зміна наочно-ігрового середо­вища в групі є основою для дитячої ігрової творчості. Вихователь добирає відповідні віку і потребам дітей іграшки та ігри, піклується про регулярне оновлення ігрової атрибутики, наявність поліфункціональних ігрових матеріалів, дозує ступінь і характер свого впливу на самодіяльні дитячі ігри, створює умови і налаштованість на гру протягом усього дня перебу­вання дітей у дитячому садку.

ІГРИ-СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Характерною рисою молодших дошкільників є активне пізнання нав­колишнього світу через спостереження за ним. Процес знайомства з на­вколишнім світом повинен будуватися на виробленні у дітей навички тлу­мачення свого досвіду. Оскільки життєвий досвід дитини ще не значний, то вона пізнає світ, порівнюючи його із собою, як із найбільш відомим об'єктом. Необхідно показати загальний взаємозв'язок дитини зі всією оточуючою її дійсністю.

Вихователь допомагає дитині отримати чіткі уявлення про предмети найближчого оточення, необхідні для адекватного використання їх у різ­номанітних видах дитячої діяльності; виховує у неї дбайливе ставлення до предметів, створених працею людини; забезпечує поступовий перехід від предметного сприйняття і пізнавання об'єкта («Що це?», «Хто це?») до простого сенсорного аналізу; допомагає дитині освоїти відповідний словник.

Виховання у дитини інтересу до явищ природи починається з уміння вдивлятися, милуватися рослинами і тваринами; проявляти спостереж­ливість і дбайливе ставлення до світу природи. Нижче наведені деякі при­клади ігрових спостережень.

Різноколірна прогулянка

Гра допомагає дітям навчитися спостерігати за природою, навколишнім світом, розрізняти і правильно називати кольори. Гра розвиває аналітичне мислення, сприйняття кольорів, загальну моторику, соціальні навички.

Опис гри

1.   Перед прогулянкою проведіть ігрову бесіду з дітьми з теми «Що якого кольору?», показуючи картинки із зображенням довколишньої приро­ди (квіти, трава, пісок, небо, хмари, різні предмети).

2.   Під час прогулянки виберіть який-небудь колір і починайте шукати предмети цього кольору, наприклад, червоний — машина, лавка, квіт­ка, сукня Марійки, совочок Сашка.

Екологічне виховання ґрунтується на вікових психологічних можли­востях дітей цього віку. Це допомагає забезпечувати ефективність вико­нання поставлених завдань, доступних для дітей.

Пізнання природи допомагає дітям молодшого дошкільного віку адаптуватися в навколишньому світі, підтримувати зацікавленість і допит­ливість, активність і самостійність. У процесі ознайомлення малюків з природою вихователь вирішує важливі завдання сенсорного розвитку, формування у дітей елементарних форм предметно-дієвого й наочно­образного мислення. Вихователь створює умови для включення дітей у реальну діяльність з догляду за рослинами, що знаходяться в групі й у дворі, спостереженню за тваринами.

Особливо добре, якщо в групі або дитячому садку є живий куточок. Цікаво спостерігати за поведінкою птахів, комах, кішок, собак, виховуючи емоційну чуйність і гуманні почуття.

Використані джерела:

 

1.                                 Нурєєва О.С., Шейнфельд З.І. Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. – Х.: Вид. група «Основа», 2007.

2.                                 Швайка Л.А., Гаркуша Г.В. Організація роботи з дітьми раннього віку. – Х.: вид. група «Основа», 2009.

3.                                 Ядешко В.І., Шохін Ф.О. Дошкольная педагогіка. – М.: 1986.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Дополнительная информация